ТЕМА 4. ПІДГОТОВКА ПУБЛІЧНОГО ВИСТУПУ
1.Типи підготовки до публічного виступу.
2. Структура публічного виступу
3.Поради стосовно участі в інтерв’ю.
1. Типи підготовки до публічного виступу
Підготовка виступу потребує усвідомлення послідовності таких дій:
1.Обрання предмета розмови і вироблення свого бачення його. Вибір теми.
2.Вибір проблеми або окремих, важливих питань. На цьому етапі оратор відходить від загальних знань про предмет і зосереджується на якісь проблемі та заглиблюється в неї. Вибір проблеми залежить від її актуальності і практичного значення, суспільної ваги та компетенції автора його наукових, фахових чи політичних інтересів.
3.Вивчення стану проблеми в науковій, суспільно-політичній, фаховій чи художній літературі, ознайомлення з чужим досвідом. У результаті аналітичної роботи стає очевидним, який матеріал і в яких пропорціях стане змістом повідомлення, які аспекти висвітляться, якої позиції дотримується і стверджує автор, проступають контури структури повідомлення (план).
4. Критичне осмислення власних напрацювань в обраній проблемі і науково-літературних відомостей про неї.
Отже, предмет промови – це той фрагмент дійсності, з яким співвідноситься промова. Однак для успішного виступу оратор повинен знати про предмет промови в декілька разів більше, ніж аудиторія. Слід завжди пам’ятати:
1.Тема повинна бути цікавою, важливою для тих, до кого вона звернена. В іншому випадку не виникає необхідного контакту між автором та аудиторією. Будь-який твір повинен враховувати адресата промови, враховувати настрій аудиторії.
2. Слід обирати лише таку тему, якою автор добре володіє, в якій він дійсно розуміється краще за всіх.
3. Тема повинна бути ясною, по можливості конкретною, предметною та не дуже широкою. Позиція автора в цій темі теж повинна бути зрозумілою.
4. Автор повинен усвідомлювати свою мету і підпорядкувати їй зміст та побудову промови.
Важливо сформулювати тему яскраво, виразно, образно, щоб вона запам’яталася і, бажано однією фразою.
Отже, назва промови повинна бути ясною, чіткою, по можливості короткою. Вона повинна відображати зміст виступу і обов’язково привертати увагу слухачів. Вдала назва теми виступу певним чином налаштовує аудиторію, готує її до сприйняття майбутньої промови.
Завдання виступу = мета + тези
Мета промови – це той результат, до якого прагне оратор.
Необхідно ясно уявити, для чого, з якою метою виголошується промова. Головними цілями оратора є інформування або переконання залежно від типу промови.
Моделювання аудиторії означає, що промовець має добре знати слухачів, готуючись до зустрічі з ними, передбачити, де і коли можуть виникнути непорозуміння, а головне вплинути на слухачів за допомогою матеріалу і майстерності мовлення так, щоб дисциплінарні мотиви змінювалися інтелектуально-пізнавальними та морально-етичними, потреби слухачів усвідомлювалися як професійні і громадські, байдужість змінилася конструктивністю тощо.
Готуючись до публічного виступу, оратору потрібно врахувати такі чинники: кількість слухачів; рівень обізнаності у темі; соціально-культурні ознаки; ставлення до промови.
1. Кількісний показник аудиторії. Щодо цього розрізняють:
• великі аудиторії;
малі аудиторії.
Велика аудиторія (понад 30 осіб) більш схильна довіряти оратору й практично не схильна критично оцінювати промову. Вона нетерпляча, швидко втомлюється. Оратору при виступі в такій аудиторії слід віддати пере вагу монологічному способу викладу своєї промови.
Мала аудиторія (найбільш оптимальною вважається аудиторія від 12 до 30 осіб) налаштована більш критично. З іншого боку, невелика кількість людей характеризується більшою активністю. Оратору слід віддати перевагу діалогічній формі спілкування.
2. Рівень обізнаності аудиторії в темі. Щодо цього розрізняють:
• підготовлені аудиторії;
• непідготовлені аудиторії.
Головний мотив, на який реагує підготовлена аудиторія, – це мотив «що нового?». В ораторській промові має переважати логос.
Непідготовлена аудиторія характеризується схильністю до таких модусів публічного виступу, як етос і пафос.
3.Соціально-культурні ознаки. Щодо них виділяють чимало груп аудиторій (за гендерною ознакою, віком, національністю, віросповіданням тощо). Ці ознаки, як правило, й підказують оратору, про що й як говорити з такими слухачами. Чоловічий стиль слухання характеризується підвищеною увагою до змісту промови; як тільки стає зрозумілим, про що мова, чоловіки більше зосереджуються на критичних зауваженнях або взагалі починають перебивати оратора. Жіночий стиль слухання характеризується підвищеною увагою до емоційної складової, до самого процесу спілкування. Жінки краще розуміють почуття співрозмовника, менше схильні перебивати.
4. Ставлення до промови оратора. Щодо цього розрізняють:
• прихильні аудиторії;
• байдужі аудиторії;
• конфліктні аудиторії.
У прихильній аудиторії потрібно застосовувати однобічну аргументацію, відразу переходити до головного, тезу формулювати з самого початку.
Байдужа аудиторія зустрічається досить часто. У таких випадках завдання оратора полягає насамперед у тому, щоб привернути увагу слухачів. Початок промови має бути захоплюючий.
Найбільш складним для оратора є виступ перед конфліктною (негативно налаштованою) аудиторією. В таких випадках потрібно рухатись поступово від аспектів згоди оратора з аудиторією до предмета розбіжностей.
Існують три типи підготовки до публічного виступу:
• написання повного тексту промови;
• запис головних положень (тез та аргументів);
• виголошення промови експромтом.
Перший тип підготовки (написання тексту) рекомендується для відповідальних, офіційних ситуацій. Виступ з попередньо написаним текстом промови може здійснюватися трьома шляхами:
• промову читаю за рукописом:
• промову повністю вивчають напам'ять;
• промову виголошую з опорою на текст.
Другий тип підготовки (запис головних положень) є оптимальним для досвідченого оратора. Текст не фіксується раз і назавжди. Промова допускає зміни під час виступу залежно від того, як аудиторія її сприймає.
Однак навіть за відсутності повного тексту риторика рекомендує певні положення записувати, а при виступі зачитувати. Це цитати й цифровий матеріал.
Якщо оратор вибирає такий тип підготовки до промови, то йому варто записати:
1) перші та останні фрази промови;
2) формулювання тез та аргументів;
3) цитати й цифровий матеріал.
Третій тип виголошення промови експромт – це імпровізована промова. Імпровізаційні промови виникають спонтанно, самі по собі. Але найкращий есером це той, що заздалегідь підготовлений.
Кожен тип промов має свої переваги і свої недоліки. Читання писаного тексту справляє враження несміливості або скутості, імпровізація може схилити людей до думки, що промовець занадто легко маніпулює словами, отже – викликати певну недовіру; проголошення завченого тексту інколи справляє ефект протилежний сподіваному. Промовець завжди має бути готовий перейти з одного типу промови на інший.
2. Структура публічного виступу
Існує універсальна композиційна схема промови, а також будь-якого виступу і цілісного тексту:
1. Вступ.
2.Головна частина.
3. Завершення (Висновок).
Окремі частини промови та положення в межах самих частин мають бути пов'язані між собою. Тобто промова повинна мати так звану блочну структуру, в якій між блоками існує певний взаємозв'язок, а не просте нагромадження матеріалу. Зв'язок досягається завдяки використанню спеціальних слів чи словосполучень, які й забезпечують перехід. Ці «слова - перехідники» можна поділити на такі групи:
• заперечувальні;
• підтверджувтьні;
• нейтральні.
Заперечувальні перехідні конструкції це вирази, що покликані послабити ті положення, які оратор хоче розкритикувати. Наприклад;
«але...»; «однак...»; «на жаль...»; «здавалось, що...»; «і все ж варто визнати, що...»; «фактично ж...»; «ніхто не очікував, що...»; «цілком несподівано ми дізнаємось, що. ..» тощо.
Підтверджувальні перехідні конструкції – це вирази, покликані посилити ті положення, які оратор захищає. Наприклад:
«до речі...»; «окрім того...», «на користь цього свідчить й те що...», «варто додати також і те, що...»; «це можна підтвердити й тим, що...»; «відомо також, що...»; «а це означає, що...» тощо.
Нейтральні перехідні конструкції – це вирази, які виконують суто технічну роль зв'язку. Як правило, це вставні слова або речення. Наприклад:
«цікаво, що...»; «виявляється, що...»; «слід відзначити, що...»; «слід підкреслити, що...»; «не варто забувати, що...»; «по-перше..., по-друге..., по-третє ...»; «а тепер дозвольте перейти до наступного питання» тощо.
Оратор може також застосовувати як перехідні конструкції вирази, що містять пряме звернення до слухачів. Наприклад:
«а тепер давайте разом подумаймо над тим. що...»; «давайте пригадаємо, що...», «спробуйте уявити собі, що. .»; «зверніть увагу на те, що..,»; «давайте замислимось над питанням про те, що...»; «а щоб ви робили у випадку...» тощо.
Кожна частина промови має свої особливості, які необхідно враховувати під час підготовки виступу.
Вступ до промови
Вступ промови – це частина промови, розміщена на її початку, в ній коротко викладаються певні зауваження щодо змісту та мети промови.
Найбільш поширеними є три прийоми, які використовуються у вступі:
• привертання уваги аудиторії;
• «початок здалеку»;
• «несподіваний вступ».
Перший прийом (привертання уваги аудиторії) передбачає три випадки залежно від того, якому компоненту риторичною трикутника надається перевага:
1)Оратор підкреслює своє право говорити на певну тему.
2)Оратор підкреслює важливість теми для аудиторії.
3)Оратор підкреслює значимість самого предмета промови.
Другий прийом («початок здалеку») використовується переважно в конфліктній аудиторії.
Для цього можна:
– вказати на багатомірність істини, неможливість однобічної оцінки певного явища й тим самим підштовхнути слухачів до готовності вислухати інші погляди на проблему;
– використати «обхідний маневр», тобто виразити думку аудиторії як власну й поступово завести її в «глухий кут» (показати, що наслідки з цього положення неслушні, неприйнятні, хибні).
Третій прийом («несподіваний вступ») передбачає безпосереднє звертання оратора до основної проблеми. Як правило, подібний прийом використовується в тих ситуаціях, коли аудиторія вже жваво зацікавлена в розгляді певної теми, пристрасті слухачів у розпалі.
Універсальні прийоми вступу, які можна використовувати в ораторських промовах на будь-яку тему в будь-якій аудиторії:
– цитата;
– яскравий приклад;
– комплімент;
– апеляція до загальновідомого джерела інформації;
– проблемне запитання;
– виклад мети й завдань виступу;
– демонстрація певного предмета та ін.
Вступ має бути коротким та яскравим. Він має на меті привернути увагу аудиторії, активізувати думки слухачів, їх почуття, пробудити в них бажання не тільки слухати, а й міркувати.
Головна частина. Способи подання матеріалу
Головна частина промови – частина промови в якій викладається основний зміст.
Залежно від характеру впорядкування підібраного на етапі інвенцї матеріалу, він може подаватися шляхом:
• природним;
• штучним.
Природний, або історичний, шлях подання матеріалу характеризується лінійністю та найменшим втручанням оратора у виклад.
Логіка мовлення йде за логікою реального життя. Латиняни називали цей виклад від (ab ove) “від яйця”, тобто в схоластичній суперечці, що було першим курка чи яйце, вони стояли на боці яйця. Від яйця означало, що події подаються з самого початку від першої до наступної.
Штучний шлях викладу характеризується ієрархією, коли оратор сам впорядковував певний матеріал, при цьому він міг порушувати хронологію, ставити наслідки перед причинами тощо.
Штучний шлях викладу матеріалу отримав назву “в середину речей”. Він стимулює увагу аудиторії.
Перша модель викладу предмета оперує історичним (хронологічним) та сюжетним методами. Матеріал викладається в часовій послідовності та за розвитком сюжетної лінії.
Друга модель послугується кількома методами: дедуктивним; індуктивним; аналогійним.
Дедуктивний метод полягає у послідовному розгортанні повідомлення і руху тексту від загального до часткового. Цей спосіб подання матеріалу характеризується рухом від формулювання тези до формулювання аргументів. Дедуктивний метод веде слухачів від наслідку до причини.
Індуктивний метод є оберненим до дедуктивного. Він полягає у зворотному напряму – від конкретного до загального. Спосіб подання матеріалу характеризується рухом від формулювання аргументів у вигляді окремих положень до формулювання тези.
Аналогійний метод є варіантом індуктивного методу. Він полягає у зіставленні подій, явищ, фактів для того, щоб виявити, чи можна перенести основні ознаки, властивості, якості, закономірності вже добре вивчених, пізнаних предметів на ще не пізнанні, виявити, чи є між ними якась певна відповідність, схожість, однаковість.
Спосіб подання матеріалу характеризується зіставленням предметів і перенесенням властивостей з одного на інший. Цей спосіб може проявлятися у двох формах: спочатку подаються аргументи, які засвідчують подібність предметів у деяких ознаках, а потім положення про те, що предмет має ще одну ознаку (теза). Або навпаки: спочатку теза про властивість предмета, а потім аргументи-зіставлення цього предмета з іншим.
Отже природній шлях подання матеріалу є сюжетний, а штучний – фабульно-інтригуючий.
Завершення промови (Висновки)
Висновки – частина промови, сформульована в кінці промови, що містить підсумки викладеного оратором, сумарну оцінку явищ, про які йшлося.
Завершення – закріплення оратором своїх положень у свідомості аудиторії. Завершення промови може бити двох типів:
елегантний фінал;
підсумовуючий, доцільний фінал.
Елегантний фінал означає, що промова закінчується красивим прийомом: жартом, поезією, порівнянням, самоіронією, доречним каламбуром. Таким фіналом закінчують епідейктичні, публічні промови.
Доцільний підсумовуючий фінал є основним в академічних, науково-навчальних, дорадчих промовах. Риторика виробила три типи доцільних фіналів:
• формулювання висновків;
• розгляд перспективи;
• апелювання.
Перший прийом (формулювання висновків) полягає в тому, що оратор повертається до найважливіших пунктів головної частини. Воно може розгортатися на:
1) предмет повідомлення;
2)структуру повідомлення:
Розгортання завершення на предмет промови передбачає підсумовування думок щодо нього. Для цього оратор повинний відібрати найбільш сильні суттєві положення головної частини. Визначальною є процедура розробки резюме.
Розгортання завершення на структуру повідомлення передбачає огляд того, в якій послідовності подавалась інформація про предмет промови. Тобто оратор наголошує не на головних рисах самого предмета, а на головному в повідомленні про нього. Для цього характеризується загальна структура промови та окремі частини. Головною тут є процедура розробки анотації.
Формулювання висновків є досить поширеним способом завершення ораторських промов. Оратор ще раз наголошує на важливих думках свого виступу. При цьому доцільно перераховувати ті пункти, які повторюють, за допомогою конструкції: По-перше.... По-друге.... По-третє....
Другий прийом (розгляд перспективи) полягає в тому, що оратор окреслює гіпотетичний розвиток предмета промови. Для цього оратор може скористатися екстраполяцією:
1) часовою;
2) просторовою.
Завершення через часову екстраполяцію має таку загальну схему: “учора – сьогодні – завтра”, або “що було – що є – що буде”.
Завершення через просторову екстраполяцію передбачає введення нових об'єктів для кращого засвоєння предмета промови.
Виводячи висновки з перспективою, слід зважити на рекомендації вироблені риторикою:
не робіть далекого прогнозу, на нього може не вистачити матеріалу;
пам’ятайте, що прогноз – це тільки ймовірне судження, тому не давайте жорстких, категоричних прогнозів;
пам’ятайте, що гарний прогноз мобілізує сили слухачів, а поганий – пригнічує, розслабляє;
робіть висновок про предмет “тут” і “зараз”, не мрійте багато, щоб не втратити довіру у слухачів.
Апелювальні висновки – це пряме звертання до слухачів при завершені промови. Використання апелювальних висновків вимагає дотримання певних правил мовної поведінки:
• не питайте дозволу в аудиторії на те, як вам завершувати промову;
• не підкреслюйте дистанцію між вами та аудиторією, але і не втрачайте її;
• не характеризуйте слухачів (особливо негативно);
• не протиставляйте себе аудиторії, ні окремі групи слухачів між собою;
• не примушуйте аудиторію відповідати на прямо поставлені запитання, коли того не хочуть.
Вибір того чи іншого прийому завершення диктується конкретними умовами спілкування.
Останні фрази завершення мають бути ретельно продумані оратором, адже вони сприяють закріпленню того враження, яке склалось в аудиторії під час всієї промови. У межах риторики встановлені певні загальні прийоми завершення, що підходять до промов на будь-яку тему:
– цитата;
– ілюстрація;
– подяка аудиторії, яка має вигляд розгорнутого компліменту.
Не треба завершувати промову:
– вибаченнями;
– додатковими даними після того, як сформульовано висновки;
– безнадійною перспективою.
Загальна риса завершення – це стислість (так само, як і вступу). Промовець повинен зорієнтуватися в конкретній мовній ситуації і вибрати відповідний тип висновків.
Загальні принципи, яких потрібно дотримуватися, під час розробки структури публічного виступу.
1.Принцип стислості, компактності. Короткий виступ оцінюється завжди краще, ніж тривалий. Аудиторія оцінює короткі виступи як виступи по суті.
2. Принцип послідовності. Матеріал потрібно подавати послідовно, не перескакуючи від однієї думки до другої.
3.Принцип цілеспрямованості. Виступ композиційно потрібно будувати так, щоб слухачі сприймали його в такій послідовності проблема – тема – теза – аргумент – мета виступу.
4. Принцип нарощування зусилля. Темп мовленнєвої дії на слухачів повинен зростати від початку до кінця.
5.Принцип результативності. Виступ завжди обов’язково повинен мати висновок: заклик до певної дії, певні рекомендації.
3.Поради стосовно участі в інтерв’ю.
Уявіть, що Вам потрібно дати інтерв’ю для газети чи телебачення.
Перед інтерв’ю.
1. Запишіть перелік основних проблем, питань, які цікавлять представника газети чи телебачення. Уточніть і запишіть дату, годину і місце зустрічі.
2. Продумайте ймовірні питання і підготуйте короткі відповіді на них.
3. Приходьте на інтерв’ю одягненим, як на ділову зустріч, а не дискотеку.
4. Приходьте за 10-15 хв. до початку зустрічі, щоб у вас був час зібратися з думками.
Під час інтерв’ю
1. Привітайтесь з інтерв’юрером і поводьте себе спокійно.
2. Намагайтеся дотримуватись ділового стилю розмови.
3. Час від часу посміхайтесь, користуйтеся висловами, які характеризують вас як людину не позбавлену почуття гумору.
4. Відповідайте на питання впевнено.
5. Не бійтеся проявляти ініціативу і переводити бесіду у потрібне вам русло.
6. Слідкуйте за мовою, аргументами, фактами.
7. Під час відповідей остерігайтеся неоднозначних тлумачень вашої точки зору.
Після інтерв’ю
1. Проаналізуйте питання, які вам задавали і чому.
2. Проаналізуйте свої відповіді.
3. Не давайте інтерв’ю часто на одну і ту тему.