Тренінг комунікативн ...

План

1. Психологічні аспекти сприйняття інформації

2. Способи і методи зацікавлення слухачів

3. Причини страху перед публічним виступом та шляхи їх подолання подолання

4.Вправи  для зняття напруги перед виступом

5. Невербальні засоби виступу

6.Техніка і манери подання інформації.

7.Діловий етикет управлінця-оратора

 

1. Психологічні аспекти сприйняття інформації.

Існують такі аспекти сприйняття інформації:

1. Доступність: виклад інформації зрозумілим для слухачів методом.
2. Асоціативність: виклик співпереживань, роздумів, апеляція до емоційної і раціональної пам’яті слухачів.
3. Сенсорність: тобто наочність.
   1. Експресивність:- це емоційний звуковий прояв ставлення оратора до того, про що він говорить: обурення, радість, жаль, упевненість, подив і т.п. (тон, тембр голосу, міміка, жести).
   2. Інтенсивність: темп подачі інформації, різна інформація, різні люди, потребують різного темпу подачі матеріалу.

Оратор повинен пам’ятати про такі фактори:

1. Ефект іміджу: враження про зовнішній вид оратора.
2. Ефект перших слів, які необхідні для встановлення першого враження.
3. Ефект аргументації: передбачає логіку виступу, теоретичну - концепції, гіпотези; емпіричну - конкретні докази.
4. Ефект квантового впливу інформації: продуманий розподіл привабливих думок і аргументів протягом всього виступу.
5. Ефект інтонацій і пауз, які сприяють засвоєнню інформації.
6. Ефект словесної витонченості: використання риторичних прийомів образності й виразності, правильний наголос.
   1. Ефект релаксації:                        емоційне          розслаблення, розумове переключення (використання).

Психологи побудували графік уваги:

 

    10 хв.                                                                                                   5 хв.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                          30 хв.                                 40-45 хв.

	Тривалість

 

Найважливішу інформацію розміщують на початку або в кінці виступу.

Оскільки увага падає через 10 хвилин, оратору потрібно приділяти особливу увагу темпу мови, використовувати різноманітні методи і способи збереження уваги слухачів.

2. Способи і методи зацікавлення слухачів

Контакт зі слухачами, тобто спільність психічного стану оратора й аудиторії - найвищий прояв майстерності публічного виступу. Ставлення оратора до предмета промови, його зацікавленість, переконливість викликають у слухачів відповідну реакцію. Головні показники взаєморозуміння між комунікантами - позитивна реакція на слова оратора, зовнішнє вираження уваги у слухачів (їхня поза, зосереджений погляд, вигуки схвалення, усмішки, сміх, оплески), тиша в залі.

Контакт - величина змінна. Він може бути повним (зі всією аудиторією) і неповним, стійким і хитким в різні моменти проголошення промови. Щоб завоювати аудиторію, треба встановити з нею і постійно підтримувати зоровий контакт. Перед початком промови витримують невелику психологічну паузу - 5-7 секунд.

Слід пам’ятати: якою б цікавою не була тема, увага аудиторії згодом притупляється. Її необхідно підтримувати за допомогою ораторських прийомів:

а) прийом запитання – відповіді (оратор ставить запитання і сам на них відповідає);

б) перехід від монологу до діалогу (полеміки) дає змогу залучити до процесу обговорення окремих учасників, активізувати тим самим їхній інтерес;

в) прийом створення проблемної ситуації;

г) прийом новизни інформації, гіпотез змушує аудиторію міркувати.

Можна використовувати такі прийоми, як посилання на власний досвід, що завжди цікаво слухачам. Одним із найактивніших прийомів вважають використання гумору, що дає змогу швидко завоювати аудиторію. Не можна весь час тримати аудиторію в напруженні. Короткий відступ від теми дає можливість слухачам відпочити. Уповільнення з одночасним зниженням сили голосу здатне привернути увагу до відповідальних місць виступу (прийом «тихий голос»).

Спеціальні слова і вислови, що забезпечують зворотний зв’язок - один з найдієвіших засобів контакту. Це особові займенники 1-ї і 2-ї особи (я, ви, ми, ми з вами), дієслова у 1-ій і 2-ій особі (зазначимо, спробуємо довести, прошу Вас, занотуйте, подумайте, уявіть собі, узагальнимо тощо), звертання (шановні колеги, слухачі), риторичні запитання (Вас цікавить моя думка?).

Аудиторія надала ораторові головну роль, віддала свій час, тому з цим потрібно рахуватися. Якщо оратор виступатиме мляво, невпевнено, то ризикує втратити увагу до свого виступу. Оратор повинен уміти створити дружню і разом із тим ділову атмосферу, налагодити контакт. Ефективним може бути лише живе спілкування.

Форми спілкування теж можуть бути різними: лекція викладача для студентів або відомого науковця (спеціаліста) для людей, які спеціально зібралися його послухати; це можуть бути мітинг чи збори тощо.

Звичайно, для того щоб зацікавити людей, оратор повинен добре знати проблему, яка обговорюється. Важливим видом контакту промовця з аудиторією є інтелектуальний. Він зводиться до того, що обидві сторони долучаються до активного розгляду проблеми, вирішуючи певні завдання. Особливо це виявляється тоді, коли людина, яка публічно виступає, начебто намагається розв’язувати проблему на очах у слухачів. Тоді слухачі з нею погоджуються чи виражають незгоду, схвалюють чи сумніваються. Неабияке значення має те, як поводиться людина, виступаючи з трибуни, відповідаючи на запитання, її зовнішній вигляд, манери, а також те, наскільки вона дотримується загальноприйнятих правил етикету. Якщо оратор їх порушує, не вміє з повагою ставитися до людей, у своїх судженнях не виявляє чесності та щирості, якщо відчувається, що такі етичні категорії, як добро та любов, йому непритаманні, а зовнішній вигляд та манери дратують, то слухачі його не сприйматимуть і не слухатимуть.

Засоби керування увагою поділяють на такі групи:

1. Змістовні. Вони стосуються загального змісту виступу, доповнюють виклад цікавими подробицями і полегшують розуміння основних ідей. До них відносяться мовні ілюстрації, цікаві історії, порівняння, що запам’ятовуються, метафори, цитати, а також додаткова інформація. Для привернення уваги слухачів слід використовувати речення оціночного характеру, що стосуються системи їх цінностей або інтересів.
2. Мовні. Вербальні засоби, які звернені до раціональної сфери (певна термінологія, професійна лексика), так і до емоційної - епітети, метафори, аналогії, порівняння, асоціації, образи, фразеологізми, гумор, цитати.
3. Невербальні. До них відносяться міміка, жестикуляція, рухи. Наприклад, для привернення уваги можна постукати по столу, плеснути в долоні, підняти руку.
4. Структурні. Стосуються структури, логіки тексту виступу. Оратор включає у текст виступу риторичні питання і звернення до аудиторії, контрасти, несподівані відступи від основної теми з поверненням до недосказаного, повторення, пропуск ланки у реченні, зіставлення, перестановку структурних частин, створення проблемних ситуацій.
5. Наочні. Спрямовані на візуальне сприйняття інформації слухачами (діаграми, схеми, роздавальний матеріал, кінофільми, відеофільми, зразки товару).

Різноманітні комбінації змістовних, мовних, невербальних, структурних та наочних засобів визначають прийоми увагою.

Для привернення та утримання уваги аудиторії оратор може застосувати такі прийоми:

Використати гумор. Бізнес - справа серйозна, але це не означає, що не можна включати легкі гумористичні вставки і коментарі. Гумор допомагає розслабитися, настроїти аудиторію доброзичливо по відношенню до презентатора.

Розповісти історію. Більшість людей зацікавлені в різного роду історіях й із задоволенням слухають їх. Отже, оратор може без великих зусиль знайти відповідну історію, що ілюструє потрібний йому факт.

Формувати виступ навколо яскравого прикладу. Психологи кажуть, що можна допомогти людині запам’ятати важливі пункти виступу, поєднуючи їх з конкретним образом.

Задати запитання. Це допоможе привернути увагу слухачів до виступу.

Навести цікаві статистичні дані. Люди люблять подробиці. Якщо оратор надасть цікавої статистики, то це допоможе «розбуркати» публіку.

Способи привернення уваги, які може використати оратор:

Поступове посилення ефекту - стилістично нейтральні предметні висловлювання супроводжуються емоційними формулюваннями (образними порівняннями, епітетами).

Провокація - на короткий час у слухачів провокується реакція незгоди з пропонованою інформацією з метою пробудити бажання її виправити.

Апеляція до авторитету - звернення до авторитету слухачів для підтвердження правильності думок.

Зміна тону голосу, використання жестів та міміки, пропозиція приймати рішення спільно допомагають оратору привернути увагу присутніх до теми виступу.

3. Причини страху перед публічним виступом та шляхи їх подолання подолання

 

У людини може виниклим страх перед публічним виступом.

Розглянемо причини страху і шляхи їх подолання.

• Страх перед суспільством – соціофобія. Соціофобія притаманна кожній людині. Перш за все такий страх з’являється під час публічних виступів,розмов з незнайомими людьми. Ознаки страху – перервне дихання, забруднення мови, серцебиття, тремтіння рук, пітливість. Причиною такої реакції є, перш за все, бажання створити гарне враження, виглядати кращеі. Що робити? Бути природніми. Слід пам’ятати, що всі бажання здаватися кращими приводять до морального і емоційного конфлікту з самим собою. У світі ідеальних людей не існує. У аудиторії будуть знаходитися люди з усіма своїми недоліками і перевагами.
• Страх невідомого. Особливість людської природи боятися невідомого і незрозумілого. Такою для виступаючого є аудиторія. Аудиторія (присутні) – базовий елемент будь-якого виступу, оскільки саме для аудиторії виголошується промова, саме її аналізу необхідно приділити особливу увагу.
• Недооцінка власних можливостей. Інколи у людей виникають сумніви щодо своєї компетенції, перебільшуються знання аудиторії і знецінюються свої. Що робити? Ведіть себе впевнено. Випряміть спину, підніміть підборіддя, говоріть рівним голосом, жестикулюйте вільно. Добре ознайомтеся з предметом обговорення, підготуйте текст виступу. Запишіть свій виступ на магнітофон, прослухайте його, проаналізуйте наскільки ви голосно й чітко вимовляєте слова, дотримуєтеся пауз.

Для того, щоб підкреслити важливу думку потрібно стояти прямо, говорити гучнішим голосом і короткими реченнями. У тому випадку, якщо ви хочете повідомити щось нове і цікаве, потрібно злегка нахилитися вперед і знизити голос.

Невдалий досвід виступу. Якщо у виступаючого був невдалий виступ, він може боятися його повторення. Що робити? Проаналізувати причини невдачі й наміти шлях покращення виступу.

• Страх публічного знеславлення. Слід пам’ятати, чим більше презентарот думає про це, тим більша ймовірність того, що він зробить помилки. Що робити? Потрібно зрозуміти, що навіть досвідчені промовці періодично допускають помилки.
• Страх забути текст виступу. За декілька хвилин до початку презентації у презентаторів-початківців може виникнути враження, що вони не пам’ятають текст виступу. Що робити? Потрібно мати надрукований текс виступу, який можна читати, тримати в руках або розмістити на трибуні у полі зору.
• Страх зайвої нервозності. Пам’ятайте, що репетиції перед дзеркалом і на місці виступу допоможуть почувати себе впевнено.
• Страх перед тим, що слухачам стане не цікаво. Відкорегуйте свій виступ так, щоб він максимально відповідав поставленому завданню й рівно сприймався аудиторією. Співвіднесіть об’єкт презентації з потребами присутніх. Люди зацікавлені в речах, які стосуються їх особисто.

Важливо навчитися планувати свою промову так, щоб рутинні блоки інформації чергувалися з цікавими фактами статистики або історичними аспектами. Використовуйте наочні матеріали. Стежте за реакцією аудиторії й змінюйте при необхідності темп і гучність своєї мови. Пам’ятайте й використовуйте способи і методи зацікавлення слухачів під час виступу.

• Страх того, що вас будуть переривати (перебивати) і задавати провокаційні запитання. Відповіді на запитання є невід’ємною частиною комунікаційного процесу, які дають змогу оратору дізнатися, чи зрозуміла аудиторія його ідеї. Період відповідей на запитання – фінальний у виступі. Але не варто його боятися, часто це найприємніша частина виступу.
• Страх того, що відмовить допоміжне устаткування. Використовуйте під час виступу лише добре знайомі прилади і обов’язково перевірте їх справність перед початком свого виступу.

При зухвалій поведінці кого-небудь з аудиторії необхідно зберігати спокій, залишатися ввічливим, але діяти рішуче і не втрачати контроль над ситуацією.

 4.Вправи  для зняття напруги перед виступом

 

Для зняття напруги перед виступом потрібно використовувати дихальній і фізичні вправи.

Дихальній вправи для зняття напруги. Вправа перша. Зробіть глибокий вдих і різко видихніть. Повторіть декілька разів. Такий ритм дихання знімає напругу в зоні грудної клітини.

Вправа друга. Вдихнути, зробити паузу і так до тих пір поки легені повністю не наповняться повітрям. Потім зробити повільний видих, паузу, видих, паузу, видих.

Вправа третя. Зробіть подвійне вдихання і подвійний видих. Вдихнути і ще раз видихнути, потім зробити видих і ще раз видих. Вправу потрібно повторити тричі.

Вправа четверта. Дихання по квадрату. Зробити вдих протягом 2 секунд, потім паузу – 2 секунди, а потім видихнути – 2 секунди і знову зробити паузу на 2 секунди. Довжину квадрати можна від 2 до 4 секунд. Вправу потрібно повторювати 3-5 разів.

Фізичні вправи для зняття напруги. Вправа перша. Виправте плечі, підніміть руки вгору, потягніть плечі доверху, підніміть голову і постійте так декілька секунд.

Вправа друга. Енергійно потріть долоні рук або кулаком правої руки здійсніть удар по долоні лівої руки.

Вправа третя. Різко зігніть у лікті праву руку і так же різко відпустіть її донизу. Повторіть такий же рух лівою рукою.

 

5. Невербальні засоби виступу

Взагалі у комунікації виділяють два блоки:

• вербальний;
• невербальний.

Вербальний блок – це ті фактори, які пов'язані безпосередньо з промовою (аргументація, критика, структурування тексту, словесне вираження матеріалу тощо).

Різноманітні прийоми вербального впливу на аудиторію розглядалися у попередніх розділах риторики.

Невербальний блок – це ті фактори, які присутні в спілкуванні, але безпосередньо не пов'язані з текстами (пози, жести, міміка, мова простору, одягу, кольорів, манера спілкуватися тощо).

Знаки невербального спілкування різноманітні. Вони включають:

• мову жестів і поз;
• мову міміки;
• парамовленеві характеристики;
• мову простору;
• мову одягу та мову кольорів тощо.

Насамперед потрібно відмітити, що велике значення для успішного виступу перед аудиторією має перше враження.

Щодо специфіки поведінки оратора в аудиторії в межах ораторського мистецтва пропонується декілька основних порад.

По-перше, що стосується мови жестів і поз, то оратору варто виступати стоячи й використовувати жести відкритості (жести розкритими руками у напрямку до слухачів; горизонтальна жестикуляція, а не вертикальна та ін.). Вони сприймаються аудиторією (здебільшого підсвідомо) як такі, що свідчать про намір спілкуватися. Відповідно, слід уникати закритих жестів, які можуть сприйматися не тільки як свідчення небажання спілкування, а й агресії (стиснуті кулаки, схрещені руки, схрещені ноги тощо). Оратор повинний також пам'ятати про так звані жести-поплавки, які є виразом нервування, невпевненості у собі, хвилювання: ручка в руках, папка, аркуші паперу, особливо, коли з ними роблять якісь маніпуляції; часте прокручування окулярів, волосся, обручок, ланцюжків, годинників, комірців, краваток тощо. Аудиторія позитивно сприймає впевненого у собі оратора, чому таких жестів теж слід уникати.

По-друге, що стосується мови міміки, то важливим с зоровий контакт оратора з аудиторією протягом усієї промови. Він повинен дивитися на всіх слухачів таким чином, щоб не виділяти когось персонально. У великій аудиторії варто розбити зал на сектори й у процесі виступу переводити погляд повільно по черзі з одного сектора па інший.

По-третє, що стосується парамовленневих характеристик, то оратору варто звернути увагу насамперед на інтонацію. Стосовно гучності, то в аудиторії оратору слід говорити голосніше, ніж він говорить звичайно. Оптимальним темпом вважається промовляння не більше 120 слів за хвилину. Досить важливим ораторським прийомом є пауза. Вона може тривати до 4-х секунд, перш ніж аудиторія почне думати, що у виступі щось не так. Оратор повинен робити невеликі паузи до та після важливих думок, щоб слухачі могли їх осмислити. Крім того, перед важливою думкою потрібно також трохи понизити голос. Починати та завершувати публічний виступ оратору варто з погляду на слухачів та паузи.

Мова простору складається з кількох компонентів. Зокрема виділяють чотири зони дистанції у спілкуванні:

• інтимна;
• особиста;
• соціальна;
• публічна.

Інтимна дистанція (до 50 см) – це зона спілкування між близькими людьми.

Особиста дистанція (від 50 см до 1,5 м) – це зона спілкування між друзями.

Соціальна дистанція {від 1,5 до 3 м) – це зона спілкування між знайомими людьми (але не друзями).

Публічна дистанція (більше, ніж 3 м) – це відкрита зона для виступу оратора перед аудиторією.

Що стосується мови одягу та мови кольорів, то оратору для публічного виступу варто обрати діловий одяг (для чоловіків і жінок – це костюми переважно сірого або синього кольору). Такий одяг не пригнічує людину й у слухачів є можливість зосередитись на самій промові. Якщо головна мета для оратора – це переконання аудиторії, тоді йому слід уникати одягу яскравих насичених кольорів, занадто модного одягу, численних прикрас та інших компонентів, які будуть занадто привертати до себе увагу слухачів та відволікати від того, що говорить оратор.

Невербальні сигнали аудиторії можна звести до трьох головних:

• Слухачі стають більш розслабленими. Коли людина приймає точку зору співрозмовника, вона зазвичай розслабляється.
• Слухачі підсуваються ближче. Ті, на кого вдалось вплинути оратору, часто схиляються в його бік, а ті, хто дотримується іншої думку, часто відхиляються назад.
• Слухачі підтримують візуальний контакт з оратором, особливо ті, яких оратору вдалося переконати.

6.Техніка і манери подання інформації.

Ефективність виступу залежить не лише від того, що говорить оратор, але і від того, як він це робить.

Важливим чинником підготовки себе до виступу є створення позитивного емоційного настрою, чому сприяє візуалізація успіху. Намалюйте в своїй уяві реальну картину того, як слухачі реагують на ваші слова і виражають схвалення і зацікавленість. Чим реальніше ви зумієте представити контакт з аудиторією і досягнення взаєморозуміння, тим легше вам буде добитися успіху під час презентації.

Успішність задуманого заходу визначається в чималій мірі вашим позитивним іміджем. Визначте свої слабкі і сильні сторони і користуйтеся тим, що показує вас в найвигіднішому світлі.

Для того, щоб підсилити свою упевненість, необхідно набудувати себе на успіх( використовувати позитивне мислення і техніку автотренінгу для того, щоб позбавитися нав’язливих страхів).

Будь-який виступ розрахований на переконання аудиторії, має містити в собі оригінальну ідею, достатню аргументацію, яскравий стиль, оптимальне емоційне забарвлення та досконалу техніку мовлення.

Під технікою мовлення розуміється вміння оратора володіти голосом, інтонувати виступ та управляти аудиторією. Техніка мовлення складається з трьох аспектів: дикції, дихання, голосу.

Дикція – вимова, а під бездоганною дикцією вважається правильна, чітка вимова кожного голосного і приголосного звуків окремо, а також слів і речень в цілому.

Слід відпрацювати дихання так, щоб воно було легким для нього і приємним для слухачів.

-                     Слід обирати зручне місце і зручну позу. Краще говорити завжди стоячи, з трохи піднятою головою, розправивши плечі, тоді мовні органи будуть вільними, не затисненими.

-                     Вдихати й видихати повітря треба безшумно, тільки через ніс.

-                     Починати мовлення можна лише тоді, коли в легені набереться стільки повітря, що його вистачить на вимову певної структурно-логічної частини тексту, щоб не робити позачергового, рятівного вдихання.

-                     Слід витрачати повітря рівномірно і не допускати повного видиху.

-                     Щоб не втратити темпу мовлення, треба використовувати природні зупинки (паузи) між блоками тексту для добирання повітря в легень.

-                     Ніколи не треба говорити на крайній межі сили свого голосу, особливо починаючи виступ. Бажано обрати середній, щоб за потребою можна було підняти силу голосу чи опустити. Кожний виступаючий повинен знати можливості і межі свого голосу і не перевантажувати голосові зв’язки, щоб не бути смішним. Голос – це озвучене дихання. Голос має деякі ознаки: силу звуку, висоту тону і тембр.

Темп мовлення – це швидкість, з якою оратор вимовляє слова, речення, весь текст в цілому. Він залежить від його темпераменту, від теми виступу та особливостей аудиторії.

Ритм промови має за основне зміну певних частин промови за довжиною звучання, а також чергування мови, що звучить та пауз. Слід пам’ятати та використовувати такі види пауз – граматичні, логічні і психологічні.

Під інтонацією слід розуміти ритмічно-мелодійну побудову промови, яка передає її зміст і почуття за допомогою тону і тембру голосу.

Крім голосу, інтонації, певне значення для оратора має його міміка і жести, які дають можливість зосереджувати увагу аудиторії. Не варто стояти нерухомо, слід допомагати собі жестами, мімікою.

Скам’яніле обличчя оратора не викликає довіри і залишає враження напруги. Рухи і жестикуляція – природні елементи поведінки оратора, додатковий засіб впливу на присутніх в аудиторії.

Міміка – це рух мязів обличчя, які виражають душевний настрій людини. До них відносять посмішку, рух очей, рух брів. Слід пам’ятати, що посмішка надає позитивний настрій спілкуванню. Людина, яка посміхається, здається більш симпатичною і викликає довіру. Розпочинайте виступ з дружньою посмішкою, яка допоможе  встановити контакт з аудиторією.

За допомогою очей виражайте повагу до аудиторії в цілому і кожного присутнього окремо. Якщо присутніх не більше 15 чол., то приділіть кожному увагу. Якщо в аудиторії до 60 чоловік, подумки розбийте їх на 5-7 підгруп і постарайтеся приділити увагу кожній підгрупі. Час від часу зупиняйте погляд на окремих слухачах, які особливо беруть участь у ході презентації. Тривалість зорового контакту – 5-15 секунд. Не варто дивитися поверх аудиторії, чи на підлогу, різко переводити погляд з однієї сторони аудиторії на іншу.

Для вираження різних почуттів ми використовуємо брови. Зведені на переносиці вони виражають напругу, критику, невдоволення, підняті – виражають подив, а у поєднанні з посмішкою – радість.

Слід пам’ятати, що рухи. Жести роблять мову більш образною, а виступ більш яскравим, вони передають почуття і емоції: радість і печаль, сумніви й іронію, рішучість і презирство.

Крок вперед в необхідний момент підсилює значущість того чи іншого місця промови, допомагають зосередити увагу аудиторії. Відступаючи назад, оратор, ніби надає аудиторії можливість «відпочити» і потім переключити увагу на іншу частину промови.

Отже, жести використовуються для:

-                     підсилення почуттів і емоцій (наприклад, жест відмови – відштовхуючий рух рукою чи обома). Цей жест виражає ні-ні-ні, ніколи, ніколи, ніколи не робіть так;

-                     підкреслення ритму мови (рух рук з низу у верх – означає прискорення мови, а рух вниз - призупинку).

Підтримання уваги аудиторії: виділення жестом предмету, на який потрібно звернути увагу. Для цього використовуйте ручку, олівець, вказівку.

Слід пам’ятати, що міміка і жести оратора – чудовий стимулятор емоцій аудиторії.

 

7.Діловий етикет управлінця-оратора

Діловий етикет - невід’ємна складова успіху. Ділові манери промовця можна розглядати як інструмент побудови відносин з аудиторією. Дотримання оратором правил ділового етикету - це «сигнал для публіки, що вона значуща, важлива, шанована».

Чітке визначення теми, плану виступу - складова хороших ділових манер оратора. Одна з найважливіших складових - дотримання регламенту. Починати і закінчувати виступ необхідно вчасно: не на 5 хвилин раніше і не на пізніше, а хвилина в хвилину. Спеціально відведений час для відповідей на запитання публіки, наприклад, після завершення виступу або після кожної логічної частини - необхідні. Складовою успішного публічного виступу є уміння відповідати на запитання, реагувати на зауваження слухачів.

Компліменти для аудиторії - частина мовної культури оратора. Наприклад, на початку виступу можна сказати: «Я радий (а), що мені трапилася нагода виступити перед такими фахівцями, як ви», «Виступати перед вами - велика честь для мене» тощо.

Діловий етикет регламентує специфіку мови промовця. Безумовно, стилістика мови, добирання прикладів, висловлювань, цитат, сентенцій залежать від особливостей аудиторії. Зрозуміло, що з різними цільовими  групами необхідно говорити «різними мовами». Не можна однаково спілкуватися зі слухачами, викладачами, керівництвом навчального закладу, працівниками сфери обслуговування чи школярами. Кожна з них вимагає адаптації мови до своєї специфіки, і завдання оратора віднайти цю мову. Таким чином, знання особливостей впливу на сприйняття особою характерних рис співрозмовника - мови, зовнішнього вигляду, одягу, пози, міміки тощо - сприяє формуванню повнішого уявлення про людину, з якою вступають у діловий контакт. У спілкуванні важливо не лише що, як і коли сказати, але й що і коли одягти, як триматися перед аудиторією, як себе подати, щоб досягти бажаного результату.

Поради при підготовці до виступу:

• • Співвідносьте себе з аудиторією, завойовуйте її довіру.
  • • Не можна досягти бажаного результату від виступу, якщо до вас ставляться з недовірою.
  • • Щоб завоювати довіру, потрібно знайти те, що вас може зблизити з аудиторією.
  • • Мова має бути простою й правдивою.
  • • Ніколи не звертайтесь до аудиторії звисока.
    • • Ніколи не намагайтесь справити враження на аудиторію лише заради самого себе.
    • • Оберіть ключову фразу виступу і повторюйте її якомога частіше.

Вправи, які розвивають почуття часу.

Розрахунок часу на виступ здійснюється з урахуванням того, що оратор говорить 120–125 слів на хвилину. Існують вправи, які розвивають почуття часу.

Вправа перша. Перевірка внутрішнього годинника. Після виступу намагайтеся визначити, скільки часу ви говорили. Якщо за внутрішнім відчуттям ви виступали 10 хв., а годинник показав 15–20 хв., то внутрішній годинник потрібно налаштувати. Вправа друга. Налаштування внутрішнього годинника. Загадайте час від 1 до 3 хвилин, подивіться на годинник і зафіксуйте місце, де знаходилися стрілки. Закрийте очі і поставте перед собою завдання відкрити їх, коли стрілки годинника будуть показувати час, який ви загадали. Практикуйтеся до тих пір, коли стрілки годинника не будуть там, де ви їх хотіли побачити.