Тренінг комунікативн ...

План

1.Дискусія як вид суперечки.

2.Моделі дискусії

3.Принципи і правила дискусії

4.Етапи ведення дискусії

 

1. Дискусія як вид суперечки.

Суперечка являє собою одну із форм людської комунікації, в рамках якої уточнюються позиції опонентів, розробляється оптимальне вирішення проблеми, “народжується істина”.

Суперечка – це комунікаційний процес, в рамках якого відбувається співставлення точок зору, позицій сторін, які приймають в ньому участь, при цьому кожна з них намагається аргументовано утвердити своє розуміння питань, що обговорюються і спростовувати доводи протилежної сторони.

Учасники суперечки

Пропонент – той, хто висуває відповідний тезис – повинен піклуватися про те, щоб забезпечити максимально можливий ступінь його обґрунтованості.

Опонент – той, хто заперечує тезис.

Дискусія – публічна суперечка, мета якої – з’ясувати і порівняти різні точки зору, знайти правильне рішення дискусійного питання. Дискусію можна також кваліфікувати як своєрідний спосіб пізнання. У такому разі її можна розглядати як колективне обговорення спірного питання, проблеми, що є активним способом пошуку істини. В основі дискусії лежать відмінності у розумінні, тлумаченні диспутантами різних проблем. Дискусія виховує полемічну майстерність, культуру діалогу дискурсантів. Дискутувати – брати участь у дискусії, обговорювати щось, сперечатися.

Згадаємо й інші види суперечок

Дебати – обмін думками, які виникають в обговоренні доповідей, виступів, на зборах, засіданнях, конференція тощо. Мета дебатів – прояснити ставлення учасників обговорення до спільних питань. Основи ведення дебатів ми розглянули в попередній лекції.

Диспут – публічна суперечка, предметом якої є наукове або суспільно важливе питання. Організаційні форми диспуту можуть бути різноманітними: обговорення дисертації, публічний захист тез тощо. На відміну від дискусії, диспут не тільки з’ясовує підстави, а й виявляє позиції сперечальників, причому останнє в диспуті часто стає головним.

Полеміка – відкритий спір, гостра суперечка, зіткнення думок, де виявлена конфронтація, протиставлення, протиборство сторін, ідей, думок. У зв’язку з цим її можна визначити як боротьбу принцип.

2.Моделі дискусії

Діловий стиль спілкування орієнтований на отримання конструктивного результату, пов’язаного з обговоренням спірного положення. Конструктивним буде такий результат спілкування, який складається з оптимального комбінування позицій учасників комунікативного процесу. На відміну від цього силовий стиль спілкування має своїм результатом підпорядкування однієї з позицій іншій. У діловому спілкуванні нерідко трапляються ситуації, коли під час обговорення проблеми доводиться обстоювати свою думку. Це можна пояснити тим, що будь-яке явище багатогранне і численними зв’язками поєднане з іншими явищами. Отже, одній людині важко враховувати всі його аспекти.

Дискусії найчастіше тому й виникають, що партнери звертають увагу на суперечливі характеристики одного явища, і кожен з них по-своєму має рацію.

Модель дискусії залежить від того, чим зумовлено позиції сторін - ставленням до предмета суперечки чи ставленням до опонента? Принципова  відмінність цих двох моделей виявляється в доборі різних методів ведення суперечки.

Перша модель: ставлення до проблеми не залежить від ставлення до опонента. Реалізація цього принципу пов’язана із застосуванням таких прийомів та методів: а) виявлення проблеми в “чистому” вигляді, незважаючи на те, що про неї думають і як до неї ставляться інші сторони конфлікту; б) оцінка проблеми, яка ґрунтується на об’єктивних критеріях, а не на характеристиках чого-небудь, зокрема й власних інтересів і намірів; в) незалежна експертиза ситуації. Вона передбачає перший крок підведення різних цілей під спільний знаменник; г) визначення власної позиції, яка є вираженням позиційного інтересу, а не претензій на абсолютну істину; д) формулювання ставлення до позиції опонента виходячи з принципової рівності поглядів і позицій.

 Друга модель: ставлення до проблеми формується крізь призму ставлення до опонента. Цьому принципові властиві такі прийоми та методи: а) суперечливе положення розглядають лише під кутом зору “кому це вигідно?”, тобто виокремлюють не в “чистому” вигляді, а як прояв намірів протилежних сторін; б) суперечливе положення оцінюють з позицій особистого суб’єктивного інтересу; в) беруть до уваги лише позиційну експертизу, усі інші експертні оцінки унеможливлено; г) оцінюють позицію опонента відповідно до уявлення про власну “позиційну перевагу”: “ця позиція правильна, тому що моя; позиція опонента неправильна, тому що належить опоненту”.

3.Принципи і правила дискусії

 Культура ведення дискусії виявляється й у тому, щоб не вести суперечку з людиною, яка не розуміється на питанні, і коли це недоцільно (наприклад, якщо питання, яке поставив слухач, цікавить тільки його). У такому разі краще подякувати за висловлену думку і продовжити розмову з ним наодинці. Також можуть траплятися люди, переконані в тому, що існує лише дві думки: їхня власна і неправильна, адже не всі здатні зрозуміти і прийняти погляд іншого. Приречена на поразку й суперечка з людиною, налаштованою проти особи свого опонента. Украй важко переконати партнера, якщо він зацікавлений у протилежному висновку. Додамо, що важливе значення для ухвалення рішення про продовження суперечки мають обставини його проведення: чи підходить місце, чи достатньо часу для обговорення питання, чи немає нервозності, “кипіння пристрастей” у сторін, які сперечаються. Починати дискусію можна, лише добре обміркувавши її доцільність і зваживши свої шанси на успіх. Вони більші, коли є час підготуватися до суперечки: проаналізувати проблему, обдумати свої аргументи, можливі заперечення й докази опонента. 

За багатовікову історію сформувалися принципи і правила ведення дискусії. Знання й дотримання їх дає змогу зробити суперечку продуктивною та перемогти в ній. Якщо принцип визначає стратегію, напрям діяльності, то правила характеризують тактику, конкретні дії. Принцип найчастіше відповідає на запитання: що треба робити, а правило дає відповідь на запитання: як треба поводитися в конкретній ситуації. Кожен принцип реалізується через сукупність правил.

 Принципи дискусії

1. Попередня підготовка.

2. Толерантне ставлення до опонентів.

3. Послідовний аналіз альтернатив.

 4. Коректність.

5. Відстороненість.

 6. Подолання психологічних бар’єрів.

7. Поетапне наближення до істини.

Принцип попередньої підготовки до дискусії. Попередня підготовка дає змогу мобілізуватися, багато чого обміркувати, змоделювати найбільш вірогідний перебіг суперечки, зробити деякі “заготовки”, зібрати й осмислити потрібну інформацію.

Правила попередньої підготовки до  дискусії

1. Продумайте стратегію, основний напрям, головну мету суперечки; передбачте найбільш вірогідні варіанти аргументації вашого опонента.

2. Налаштовуйте себе (на всякий випадок) на найгірше, навіть на некоректну поведінку вашого опонента.

3. Оцініть недоліки, а особливо достоїнства вашого опонента, рівень його професіоналізму, освіти, культури, особливості його характеру, мотиви вчинків.

4. Зробіть “заготовки”, які дадуть змогу несподівано й сильно нейтралізувати можливу некоректну поведінку опонента.

5. Не будьте наївними і не розслабляйтеся, мобілізуйтеся на битву, а не на світську бесіду.

Принцип толерантного ставлення до опонентів.

 Опонент так само, як і ви, має право на власну думку і прагне до істини, а процес пошуку останньої має бути коректним з обох сторін.

Правила толерантного ставлення до опонентів

1. Пам’ятайте, що істина може виходити не тільки з ваших уст.

2. Будьте психологічно готові вислухати будь-яку думку, будь-який аргумент і навіть некоректний випад проти вас.

3. Чим більшу повагу ви виявите до свого опонента, тим більше у вас шансів перевести суперечку в конструктивне русло.

4. Знайдіть сміливість погодитися з вашим опонентом, якщо переко- нуєтеся, що він справді має рацію.

 5. Не намагайтеся нав’язати свій погляд іншим, поки не вислухаєте всі докази й аргументи своїх опонентів.

 6. Визнайте, що ваш опонент хоч у чомусь має рацію.

7. Майте терпіння не поспішаючи, аргументовано висловити свою думку. Принцип послідовного аналізу альтернатив. Будь-яка проблема, як правило, має кілька можливих підходів і способів розв’язання. Однак не всі вони є оптимальними. Два різних способи залежно від умов, мети, засобів по- різному можуть слугувати знаходженню істини.

Правила послідовного аналізу альтернатив

1. Чітко визначте альтернативу, її суть, ідею, концепцію.

2. Розкладіть альтернативу на складові частини, етапи, логічний ланцюг проблем, завдань, аргументів, фактів.

3. Проаналізуйте слабкі й сильні сторони альтернативи.

 4. Зосередьте увагу на слабких елементах альтернативного підходу.

5. Узагальнюйте все позитивне й негативне в кожному з підходів. Принцип коректного сперечання. Чим більш коректними будуть судження й дії, тим більше шансів на достойну перемогу над опонентом.

Правила коректного сперечання

1. Навіть якщо опонент вдається до явно некоректного випаду, не опускайтеся до його рівня, не використовуйте некоректні прийоми.

 2. Крок за кроком руйнуйте некоректну аргументацію.

3. Говорячи “ні”, аргументуйте своє заперечення.

4. Критикуючи, пропонуйте конструктивний підхід до ситуації, що скла- лася, і вихід з неї.

5. Думкам опонентів належить протиставляти ваші думки, а не амбіції, голе заперечення всього, що йде від осіб, які вам не симпатичні.

 6. Не намагайтеся перекричати, а аргументовано переконуйте свого опонента. Принцип відсторонення. Давно помічено, що суперечку виграє не тільки той, хто більш ерудований, але й той, хто, ніби збоку стежачи за ходом суперечки, бачить усе, що відбувається, загалом і здатний коригувати свої недоліки і промахи, піднятися над особистими інтересами й подолати психологічні бар’єри.

Правила відсторонення у процесі дискусії  

1. Подумки спостерігайте ніби збоку себе й інших учасників суперечки.

2. Оцініть, як під час сперечання змінюється настрій і ставлення до вас опонентів і ваших прихильників.

3. Не бійтеся піднятися над особистими інтересами, які заважають вам наблизитися до істини.

4. Намагайтеся діяти нестандартно, не будьте рабом ситуації, що склалася. Принцип подолання психологічних бар’єрів. Серйозною перешкодою на шляху до перемоги у суперечці є неправильні психологічні настанови: наприклад, настанова на те, що протилежна сторона краще підготовлена, ніж ви, а тому сильніша за вас; або страх виглядати гірше, ніж ваш опонент, що стримує ваші судження й дії.

 Правила подолання психологічних бар’єрів

1. Стежте за думкою, аргументацією, а не за жестами, голосом свого опонента.

2. Не поспішайте переривати вашого опонента, кидати йому репліки.

3. Шукайте й аналізуйте слабкі місця, аргументи, приклади, докази вашо- го опонента.

4. Не думайте, що противник сильніший за вас.

5. Не будьте самовпевненими, не думайте, що протилежна сторона слаб- кіша за вас, менш підготовлена й інформована.

6. Прагніть до того, щоб вас усі зрозуміли й адекватно сприйняли сказане вами.

7. Пам’ятайте, що страх перед відповідями опонента - поразка. Принцип поетапного наближення до істини. Ефективність сперечання і просування до істини прямо залежить від того, наскільки чітко вичленовано фази, етапи сперечання, альтернативні підходи до розв’язання проблеми.

Правила поетапного наближення до істини

1. Сформулюйте мету, яку ви ставите, починаючи суперечку.

2. Розбийте на етапи процес переконання.

 3. Сформулюйте проміжні цілі кожного етапу.

4. Досягнувши проміжних цілей, зафіксуйте цей факт (наприклад фразою: “Отже, ми встановили, що...”).

Мистецтво вести дискусію базується на трьох правилах:

-        розпитувати свого опонента;

-        вести з ним бесіду;

-        уважно вислуховувати його доводи.

Вступаючи в дискусію людина повинна знати, що її переконання можуть бути помилковими. Тому під час ведення дискусії важливіше не доводити свою правоту, а уважно вислуховувати і аналізувати доводи опонента.

Якщо під час монологу Вашого співрозмовника він торкнувся питання, по якому Вам вкрай необхідно щось уточнити, Ви можете перервати його промову, але тільки вибачившись. Потім коротко Ви можете перерахувати свої доводи на порушену Вашим опонентом тему або попросити його дещо докладніше Вам роз'яснити. Звичайно, перебивати, некрасиво, але, як казав Сократ, «істина дорожча». Ваш співрозмовник простить Вас за невелику нечемність, якщо побачить Ваше повагу до нього і щире бажання встановити істину. Після того, як Ви висловитесь, слід нагадати опоненту, про що він говорив до того, як Ви його перебили.

Мистецтво вести суперечку полягає також і в умінні вибирати правильний тон дискусії. Інтонація Вашого голосу під час ведення полеміки може бути самою різною: рішучої, ніжною, впевненою, м'якою. Але при цьому вона ні в якому разі не повинна ображати Вашого опонента, принижувати його. Неввічливо підвищувати тон, і просто неприйнятно переходити на крик.

Перед тим як вступити в дискусію, необхідно точно встановити тему, її сенс і мету. Якщо знехтувати цим правилом, Ви витратите час даремно: посперечатися ні про що і не прийдете жодного висновку.Перш ніж почати сперечатися на наукову тему, треба довідатися значення всіх термінів, які потенційно можуть використовуватися в мовленні Вашого опонента. Також корисно буде уточнити поняття, про які буде вестися мова у полеміці. Дотримання цього правила дозволяє уникати безглуздих ситуацій, коли суперечка виникає через те, що двоє по-різному розуміють значення одного і того ж слова.

Під час дискусії необхідно усвідомлювати, що суперечка - це спосіб пошуку істини, а не «вдала» можливість виплеснути негативні емоції на свого супротивника.

 Під час дискусії Ви повинні чітко визначати для себе, з якими доводами суперника Ви згодні, з якими - ні, і які викликають у Вас сумнів. При цьому важливо не боятися зізнаватися опонентові в тому, що Ви чогось не розумієте або не знаєте.

Ні в якому разі під час ведення спору не переходите на особистості. Інакше це буде вже не полеміка двох цивілізованих людей, а примітивна сварка. У процесі ведення спора намагайтеся повертатися до суті порушеного питання, інакше Ви самі можете не помітити, як відвернетеся на сторонні теми, і дана полеміка затягнеться надовго і Намагайтеся не перебивати суперника тоді, коли він наводить аргументи на захист власної Вести суперечку слід ввічливо і стримано.  Це покаже, що Ви вихована людина. Крім того, обгрунтовувати свою точку зору переконливіше за допомогою знань і логіки, а не за допомогою жестикуляції і буйства емоційУникайте під час ведення спору фраз типу: «Та Вам все одно цього не зрозуміти!». Говорити так дуже негарно (і думати, до речі, теж).Неправильно під час суперечки висловлювати свою недовіру фразою типу: «Я Вам не вірю!». Грамотніше і культурніше сказати: «А от у мене з цього приводу склалося інша думка».

Не гарячіться і не нервуйте під часдискусії. Після кожного власного переконливого висловлювання налаштовуйтесь на мовчазне увагу до слів опонента.

Якщо в ході дискусії було доведено, що Ваша думка помилково, Вам необхідно показати себе справедливою людиною і визнати свою оману з приводу предмета спору.Якщо в ході полеміки була доведена Ваша правота, Ви повинні вести себе гідно, не демонструвати гордість і радість перемоги. Ні в якому разі не можна вимовляти фраз, подібних наступною: «Я ж казав, що Ви неправі!». Не знижуйте самооцінку свого опонента і не змушуйте його злитися чи ображатися.На закінчення полеміки підведіть підсумки та оголосити висновки, до яких Ви прийшли разом з Вашим співрозмовником. Буде чудово, якщо двоє опонентів після завершення дискусії потиснуть один одному руки і висловлять взаємну подяку за добре проведений час.

4. Логічна структура дискусії. Етапи ведення дискусії

 У діловому спілкуванні дискусії виникають спонтанно, причому в ній можуть одночасно брати участь кілька осіб. Якщо ніхто не візьме на себе роль організатора обговорення, воно може перейти у звичайну сварку. Певний порядок ведення суперечки дисциплінує її учасників, дає змогу знайти істину. Найлегше вести суперечку між двома сторонами. Сформувавши дві команди, треба обрати в кожній головних опонентів. Більш продуктивним є обговорення, до якого сторони готуються заздалегідь. Присутність незалежних експертів, їхній аналіз аргументів і заперечень обох сторін полегшують пошук об’єктивного вирішення питання. Етапи ведення суперечки.

 Процедура суперечки

1. Вступне інформування. Ведучий, який організовує суперечку, ініціатор зустрічі зацікавлених сторін інформує учасників про проблему, мету і саму ситуацію, що спричинила суперечку.

2. Аргументація сторін. Кожна із сторін, яка має свою позицію щодо розв’язання проблеми, висловлює й аргументовано обстоює свій погляд.

3. Опонування, критичні судження. Кожна із сторін виступає опонентом одна до одної, висловлює критичні судження, сумніви, обстоюючи свою позицію.  4. Активне протиборство сторін. Пошук додаткових аргументів і прихильників, залучення всіх охочих узяти участь у сперечанні. Контраргументація й зіставлення альтернатив. 5. Пошук компромісних варіантів розв’язання проблеми. На цьому етапі кожна із сторін має піти на поступки, частково відійти від своєї позиції, переглянути її. Аналізують і зіставляють усі можливі варіанти розв’язання проблеми.

6. Пошук рішення. Іде активний пошук й узагальнення всього конструктивного, позитивного, що було висловлено під час сперечання, відшукують точки зіткнення, виробляють взаємоприйнятні рішення.

7. Завершення суперечки, узагальнення результатів. На цьому етапі підбивають підсумки сперечання, резюмують результати, констатують, що досягнуто та якою ціною. Можливі й інші варіанти організації дискусії. Перед дискусією може бути виступ доповідача і співдоповідачів (як, наприклад, на нарадах, захисті дисертацій, дипломних робіт тощо). Замість доповіді перед дискусією інколи роздають аналітичні матеріали, проекти рішень.

Можна реалізувати такий сценарій дискусії

 1. Ведучий називає тему обговорення, представляє його учасників, оголошує регламент виступів.

2. Виступ першого опонента з переконувальною промовою.

3. Питання до нього.

4. Виступ другого опонента зі спростуванням або запереченням.

5. Питання до нього.

6. Прикінцевий виступ першого опонента.

7. Переконувальна промова другого опонента.

8. Питання до нього.

9. Виступ першого опонента зі спростуванням або запереченням.

10. Питання до нього.

11. Прикінцевий виступ другого опонента.

12. Експерти оцінюють обґрунтованість позиції кожної із сторін.

13. Ведучий підсумовує обговорення.

Основні етапи організації колективної дискусії

1. Вступне інформування. На цьому етапі надається слово ведучому (модератору), який викладає основний задум дискусії, умови її успішного перебігу.

2. Постановка проблеми, виокремлення основних напрямів дискусії. Найчастіше їх пропонує ведучий (модератор), але інколи значущість проблем та їх актуальність також можуть бути предметом обговорення.

3. Виступ основного доповідача. Це, як правило, виступ найбільш підготовленого, авторитетного, компетентного у цій проблемі фахівця.

 4. Виступ співдоповідачів. Вони можуть розкрити різні погляди на проблеми і власні підходи, способи і засоби її розв’язання.

5. Дебати за доповіддю і співдоповідями. Це етап аналітичних виступів, розставляння акцентів як “за”, так і “проти” тієї чи іншої позиції.

 6. Вироблення розв’язання проблеми. На цьому етапі йде активний пошук, перевіряють усі можливі варіанти розв’язання проблеми, відбувається активне протистояння сторін і концепцій, пошук спільних тенденцій, знаходять оптимальний розв’язок.

7. Завершення дискусії, узагальнення результатів.

Побажання щодо дискусії

 Щоб суперечка народжувала істину:

1. Чітко визначте мету і предмет дискусії, уточніть смисл понять, якими оперує опонент, стежте за доведеністю його суджень.

2. Не вступайте в дискусію, якщо погано розбираєтеся в її предметі.

3. Не бійтеся сумніватися у власній правоті.

4. Щоб зрозуміти опонента, треба подумки стати на його бік, проаналі- зувати проблему і способи її розв’язання з його позиції.

 5. Обговорюючи, сперечаючись, шукайте істину, а не нав’язуйте власну думку і не повчайте інших.

6. Уникайте монологу, стежте за аргументами опонента, не випускайте з уваги мету суперечки.

7. Формулюйте запитання опонентові таким чином, щоб відповіді висвіт- лили його слабкі місця.

8. Спирайтеся на факти, а не на емоції.

9. Якщо необхідно, розбийте проблему на підпроблеми і розв’язуйте її поступово - частинами.

10. Будьте терплячим і уважним слухачем. Дискусія буде непродуктив- ною, якщо диспутанти погано розуміють один одного і говорять про різні речі.

11. Не поспішайте узагальнювати.

12. Спростовуючи, не навішуйте опонентам ярликів і не ображайте їх.

13. Продуктивності дискусії сприяє те, що вас об’єднує з опонентами. . Способи доведення

Звернімося до правил доведення, які сформулював відомий юрист П.Пороховщиков. Ці правила ґрунтуються на блискучому знанні психології  1. Не доводьте очевидного. Слухач завжди шукає у промові щось нове, невідоме йому, а не знайшовши, втрачає інтерес і до промови, і до того, хто говорить. Саме це відбувається, коли чують прописні істини або банальності. 2. Якщо вам вдалося знайти яскравий доказ або сильне заперечення, не починайте з них і не висловлюйте їх без відповідної підготовки. Ви виграєте, якщо спочатку наведете кілька інших міркувань, хоча й не стільки рішучих, але переконливих, і нарешті - рішучий доказ, найсильніший аргумент.

3. Відкиньте всі посередні й ненадійні докази. Треба використовувати найбільш переконливі докази, адже важлива якість, а не кількість.

4. Не втрачайте можливості викласти сильний доказ у вигляді міркування “одне із двох”, тобто дилеми: висновок, зроблений слухачем, більше вражає  його, ніж почутий. Наприклад, у разі очевидної неправди опонента можна сказати, що, можливо, він помиляється щиро, можливо, обманює свідомо. Слухачі, поза сумнівом, погодяться з другим, і це принесе опонентові поразку.

5. Не бійтеся погодитися з противником, коли є можливість повернути його твердження проти нього або довести їх марність для тверджень опонента.

6. Якщо аргументи сильні, краще наводити їх нарізно, детально розвиваючи кожен окремо; якщо вони слабкі, треба зібрати їх докупи. Квінтіліан говорив про останні, що “позбавлені значення якісно, вони переконливі кількістю - тим, що всі підтверджують ту саму обставину”.

7. Намагайтеся підкріпляти один доказ іншим. Якщо є прямий доказ, облиште його і доводьте спірний факт непрямими доказами. Зіставлення логічного висновку, зробленого таким чином, із прямим засвідченням факту, є сильним риторичним прийомом.

8. Не намагайтеся пояснювати те, чого самі не зовсім розумієте.

9. Не намагайтеся довести більше, якщо можна обмежитися меншим.

10. Не допускайте суперечності у власних доказах.

Способи спростування Спростування - це різновид доведення, коли доводиться не істинність, а помилковість, хибність тезису. Спростування, таким чином, спрямоване на руйнування тези опонента. Способи спростування

1. Спростування тези шляхом доказу антитези (спростування від протилежного). Таке спростування застосовують лише тоді, коли твердження сторін протилежні, тобто права одна або друга сторона, третьої можливості немає. У цьому разі можна не турбуватися про викриття тези опонента, достатньо довести свою тезу. Наприклад, щоб спростувати твердження про те, що дотримання етикету гальмує прогрес, достатньо довести, що дотримання етикету сприяє прогресу суспільства. Якщо це зроблено бездоганно логічно і психологічно переконливо, суперечнику залишається визнати свою неправоту.

2. Спростування шляхом вказівки на помилковість, безґрунтовність наслідку і, таким чином, доведення хибності вихідної тези (зведення до абсурду). Будують спростування так: припускають, що опонент правий і його твердження відповідає дійсності. У такому разі спостерігалися б певні наслідки. А якщо їх немає, значить, твердження опонента неправильне. Наприклад, твердження, що щеплення захищає людину від інфекційного захворювання, можна спростувати так: припустимо, що це правильно; у такому разі всі, хто пройшов щеплення, не захворіє. Однак відомі випадки захворювання прищеплених людей. Отже, щеплення не захищає від інфекційної хвороби. Наведемо кілька запропонованих П.Пороховщиковим способів спростування, які взяли на озброєння оратории.

 1. Заперечуючи супротивнику, не виявляйте особливої старанності. Занадто наполегливе заперечення проти того чи іншого доказу, не підкріплене його спростуванням, може надати йому ваги у слухачів. У них з’являється враження, невигідне для оратора: якщо він так багато говорить про це, значить, це дійсно має велике значення. І навпаки, якщо оратор лише мимохідь заперечує противнику, ніби нехтуючи його доказами, вони часто вже через це видаються такими, що не заслуговують на увагу.

2. Не залишайте без заперечення сильних доказів супротивника, але, заперечуючи, не треба розвивати їх або повторювати ті міркування, якими він ці докази підтверджував. Повторювати те, що сказано, легко: повторюючи, ми відпочиваємо, разом з тим з’ясовуючи для себе те, що збираємося заперечувати, і думаємо, що виграємо від цього. А виходить навпаки. Міркування супротивника були підготовлені й викладені краще, ніж тоді, коли ми, повторюючи, скорочуємо і спрощуємо їх. При цьому ми працюємо на користь супротивника: якщо слухачі не змогли зрозуміти, засвоїти його докази - ми пояснюємо їх, якщо могли забути - нагадуємо. Посиливши таким чином позицію супротивника, ми потім експромтом переходимо до її спростування: заперечення не підготовлене, не продумане, страждає багатослів’ям, ми не встигаємо розвинути свої докази, хапаємося за найперше, що спало на думку, й випускаємо з уваги більш важливе. Багатослів’я і туманність заперечення після стислої і ясної думки супротивника тільки відтіняють переконливість останньої. 3. Не доводьте, коли можна заперечувати. Візьмемо наочний приклад. Людина притягнута до кримінальної відповідальності як обвинувачувана без будь-яких доказів. Вона має сказати, що не визнає себе винною, і вимагати, щоб її вина була доведена. Однак замість цього обвинувачуваний поставив за мету довести, що не винний, і наводить низку міркувань на підтвердження цього. У багатьох випадках виявляється, що довести невинуватість неможливо. Отже, замість того, щоб розвіяти підозру, він посилить її. 4. Відповідайте фактами на слова. 5. Не заперечуйте проти безсумнівних доказів і правильних думок супро- тивника. Ця суперечка не корисна, а іноді й аморальна. 6. Користуйтеся фактами, визнаними противником. 7. Якщо опонент обійшов мовчанкою певну обставину, треба тільки звер- нути на це увагу й зазначити, що в опонента немає аргументів проти важливої обставини. Не треба при цьому звинувачувати опонента в недобросовісності або непорядності. Треба пам’ятати загальне правило будь-якої суперечки: щоб викрити неправильні міркування супротивника, треба вилучити з них побічне й, виокремивши положення, що становлять ланки логічного ланцюга, розташувати їх у вигляді одного або кількох силогізмів ; у такому разі помилка робиться очевидною.

Розлянемо ситуації, які трапляються під час дискусії, і поради щодо їх розв’язання .

 Ситуація 1. Опонент намагається перехопити ініціативу у виборі теми розмови: а) підміняє принципові питання дрібними; б) висуває тези не по суті проблеми; в) пропонує контрпроблему, ігноруючи ваші аргументи. Порада. Передбачте заздалегідь заперечення опонента, вивчіть їх мотиви, щоб а) вказати опонентові на його відхід від спірного питання; б) запитати його, яку думку він доводить; в) попросити висловити ставлення до вашої аргументації.

Ситуація 2. Опонент роздуває проблему, виводить її за межі дискусії. Порада. Нагадайте про межі дискусії, її мету, попросіть ще раз уточнити його антитезу і повернути розмову в потрібне русло.

 Ситуація 3. Опонент оперує дрібницями, не торкаючись основної тези. Порада. Запитайте, чи не забув він мету розмови. Поверніть його до спірної проблеми.

Ситуація 4. Опонент навмисно підводить вас до неправильних висновків, підтасовуючи факти для того, щоб потім звинуватити вас у безграмотності й дилетантстві. Порада. Припиніть обмін думками, похваліть опонента за глибину аналізу й попросіть його зробити узагальнення.

Ситуація 5. Опонент постійно змінює позицію, намагається знайти щось нове. Порада. Не наполягайте на визнанні, згоді й підтримці вашої пропозиції. Припинить розмову, яка все одно буде безрезультатною.

 Ситуація 6. Опонент звинувачує вас у некомпетентності, грає на ваших помилках, ігнорує факти, тенденційно тлумачить ваші слова. Порада. Не виявляйте зайвої делікатності. Спитайте, про що конкретно йдеться. Попросіть висловити його міркування, як вийти зі складного становища.

Ситуація 7. Опонент приховує різко негативне ставлення до вашої позиції або до вас під маскою доброзичливості. Порада. Дотепно зірвіть його маску, розкрийте його задум усім присутнім.

Ситуація 8. Вас брутально переривають під час розмови. Порада. Не давайте влади своїм почуттям. Це спроба опонента вивести вас із рівноваги й зіграти на цьому. Будьте іронічними відносно нього. І нарешті, зазначимо, що мистецтво сперечання можна опанувати лише в численних словесних боях.